Коли небо над Україною наповнюється загрозою, мобільно-вогневі групи Національної гвардії України переходять у бойову готовність за лічені хвилини. Тут вирішальне значення мають швидкість розгортання, чітка координація та злагодженість дій, адже саме від цього залежить, чи буде повітряна ціль вчасно виявлена та знищена.
Серед тих, хто нині боронить українське небо, — кулеметник мобільно-вогневої групи Сергій із позивним «Плющ». До повномасштабного вторгнення він служив на флоті, а згодом працював зварювальником. До лав захисників буковинець зміг потрапити на початку 2023 року. Для нього ця війна має особистий вимір — на фронті воює і його син.
Свій бойовий шлях гвардієць розпочав у піхотному підрозділі на Покровському напрямку. Перший бій він пам’ятає до деталей:
«Четверта ранку, туман. Вийшов зв’язковий і каже: Посильте пильність. Я чую “обходітє, обходітє”. Лиш вийшов на позицію — кулемет у руки і вперед! Потім наші дрони підлетіли. Довго вони працювали — через туман і сіряк, але добре. До пів одинадцятої вже було тихо. Зачистка довго йде — росіяни йдуть в розсипну посадками», — згадує багатогодинний штурм Плющ.
За його словами, спершу штурмували переважно піхотні групи противника, пізніше з’явилася бронетехніка та мотоцикли.
«Тоді часто траплялись буряти. Ми документи забирали, дивилися. Були контрактники, траплялися й “вагнери”. А якось вони зеків і наркоманів пускали як “носіїв” БК — вони просто йшли й несли боєкомплект. Наші їх косили, а потім заходила їхня спецура і поповнювалася за рахунок того БК», — розповідає Сергій.
Найскладнішими для бійця були не лише бої, а заходи та виходи з позицій — під відкритим небом і постійним контролем ворожих дронів. Один із найнапруженіших моментів стався, коли невелика група гвардійців стримувала значно чисельнішого противника.
«Нас четверо на позиції, а лізе 25–30 чоловік. По зброї в нас нормально, але противник знає наше місце і вони на мотоциклах швидше пересуваються. Але ми відпрацьовуємо, кладемо їх на землю. Потім підходять дрони, починаємо пристрілюватися — і дочищаємо. Позицію ми не покидаємо», — згадує військовий.
Під час того бою двоє окупантів зайшли з тилу:
«З тилу таки зайшли двоє. Ми одного зустріли, а потім другий за ним повернувся — і його теж поклали. Уся та група росіян тепер гниє там у сірій зоні», — каже Сергій.
На позиціях бійці перебували подекуди понад півтора місяця.
«Було таке, що і прощалися. Дуже багато разів. Коли на тебе лізе 25–30, а вас четверо, то всяке в голову приходить але працюєш, бо якщо працюєш — є можливість відбити штурм», — ділиться Плющ.
Після відновлення гвардієць повернувся до служби вже у складі мобільно-вогневої групи, де нині захищає повітряний простір від шахедів і ракет.
«Наша задача — швидко знайти ціль і виконати поставлене завдання. Вночі це складніше: видимість погана, часу мало, але для цього ми й тренуємося. Кожна відпрацьована мішень сьогодні — це чийсь врятований дім завтра», — наголошує захисник.
Сьогодні він продовжує тренування разом із побратимами, адже, за його словами, саме досвід і злагодженість дають впевненість у реальній бойовій роботі та допомагають рятувати життя мирних людей.
Источник: tva.ua